ПНПУ




Науково-методичний центр англійської мови та зарубіжної літератури
Офіційне представництво президента України
Полтавська обласна державна адміністрація
Полтавська обласна рада
Урядова гаряча лінія
Конкурс
Прозорро - публічні закупівлі
освітній портал Педагогічна преса
Я маю право
Конкурсні пропозиції 2018
















В.Г.Короленко.
 Ім’я В.Г.Короленка (1853–1921) тісно пов’язане з Україною. Він навчався спочатку в польському пансіоні в Житомирі, пізніше – в Житомирській гімназії, а закінчував навчання в Ровенській реальній гімназії. Восени 1900 року сім’я Володимира Галактіоновича переїхала до Полтави. Тут він прожив до кінця своїх днів. У Полтаві функціонує літературно-меморіальний музей імені В.Г.Короленка, його ім’ям названа вулиця, на якій знаходиться музей.
 У 2005 році викладачі кафедри зарубіжної літератури підготували музейну експозицію, присвячену полтавському періоду в житті і творчості письменника, й відкрили музейну кімнату Короленка в ПДПУ (ауд. 416).
 Ця кімната використовується не лише як приміщення, де проводяться заняття. Тут проходять засідання літературознавчих гуртків, екскурсії, присвячені життю і творчості письменника, засідання секцій короленківських конференцій, які стали традиційними на філологічному факультеті педуніверситету. На стендах вміщені унікальні фотографії, документи, чимало яких потрапило до музейної кімнати з фондів Полтавського музею Короленка, які ілюструють основні події в житті письменника полтавського періоду. Окрім стендів, на стінах музейної кімнати можна прочитати відомі висловлювання Короленка і про Короленка, наприклад:

 «... есть все-таки несомненное, незыблемое, вечное, чему стоит и надо служить без вопроса о скором успехе. Эти незыблемые маяки — истина, право, справедливость».

Володимир Короленко

 «Писатель должен оставаться прежде всего человеком».

В.Г.Короленко

 «Радію тому, що він живе серед нас як якийсь титан, якого не можуть торкнутися всі ті негативні явища, на які так багаті наша література й життя».

Іван Бунін

 «Ім’я Короленка викликає у мене глибоку повагу...»

Ромен Роллан

 «Не одне покоління сприймало Короленка і як свого вчителя, і як власну совість».

Сергій Залигін
 Нижче наводяться назви стендів та частина їхнього змісту.

Полтава часів В.Г. Короленка

 Дочка письменника С.В.Короленко пригадувала: «Переїзд до Полтави восени 1900 року був щасливою подією в житті нашої сім’ї. В.Г.Короленко, який виріс в Україні, любив її клімат і природу».  

 «В Полтаве отлично. Весь город точно один сад».
В.Г.Короленко

 «Я чувствую себя, как птица: город чудесный, погода прекрасная, кругом малороссийский говор».
В.Г.Короленко

 Полтава славилася своїм культурним життям. На початку 1900-х років у Полтаві діяли 9 бібліотек, 5 клубів, краєзнавчий музей, відділ музичного товариства та ін. 1900 року був відкритий театр, розрахований на тисячу місць. У ньому, крім сезонних труп, виступали такі відомі актори, як В. Коміссаржевська, М. Савіна, М. Садовський, П. Саксаганський, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, М. Кропивницький. Серед творчої інтелігенції Полтави були засновник українського реалістичного роману Панас Мирний та ініціатор пересувних художніх виставок академік живопису Г. М’ясоєдов та ін.

Дім В.Г. Короленка

 Спочатку сім’я В.Г.Короленка оселилася в домі голови земської управи П.Старицького на Олександрівській вулиці, де прожила майже три роки. Улітку 1903 року В.Г.Короленко з родиною переїхав у будинок лікаря О. Будаговського по Мало-Садовій вулиці, 1 (нині вулиця В.Г.Короленка).

 «Батько не міг безвиїзно жити в Полтаві. Йому доводилося часто виїжджати для редакційної роботи в Петербург, а влітку — на відпочинок. Але сюди він повертався «додому».
С.В. Короленко

 О шостій ранку В.Г. Короленко вже був за столом. До сніданку писав листи (інколи по 10-12 на день), до обіду працював над художніми творами, після обіду „відпочивав” — переглядав пресу, читав рукописи, надіслані з редакції „Русского багатства”, свої улюблені книги, зустрічався з відвідувачами. Вечорами Короленко любив читати вголос те, що написав удень. Його слухачами були дружина, діти, близькі друзі. За спогадами сучасників, Короленко читав дуже просто й водночас надзвичайно проникливо, відчувалося, що кожний рядок і кожне слово пережиті автором.
 За даними дослідників, у період з 1887 по 1921 роки В.Г. Короленко створив величезний архів документальних матеріалів, без якого він не міг працювати. В архіві митця було понад 34 тисячі вирізок із 160 російських та іноземних газет. Вирізки були дбайливо упорядковані письменником за темами: „Адміністративні порядки”, „Війна 1904-1905 років”, „Губернатори”, „Голод”, „Державна дума”, „Селянство”, „До історії революції 1905 року”, „До історії революції 1917 року”, „Мораль” тощо — усього 48 рубрик.
 У Полтаві до В.Г. Короленка відразу потягнулися представники інтелігенції. Приходили до нього й прості селяни, робітники. Двері його будинку завжди були відчинені для тих, хто потребував доброї поради, підтримки. Письменник ніколи не шкодував свого часу, щоб допомогти людям. Міське населення нерідко називало В.Г.Короленка «губернатором», поважаючи його як людину, котра завжди брала відповідальність на себе.


В.Г.Короленко – громадський діяч

 У Полтаві часто змінювалися губернатори, і всі вони з підозрою ставилися до Короленка, який любив повторювати: „Губернаторы боятся меня пуще огня...”.
 На початку 1900-х років у Полтаві та інших містах прокотилася хвиля єврейських погромів. В.Г.Короленко не міг не викрити ці злочини. Завдяки його слову весь світ дізнався про ганебні факти. Слово захисту В.Г.Короленка врятувало не одне життя.
 У грудні 1905-го — січні 1906-го рр. на Полтавщину був направлений каральний загін, який очолював статський радник Філонов, котрий мав наказ вогнем і мечем знищити будь-які прояви волі серед селян. Філонов отримав особливі повноваження: «Патронів не шкодувати, жертви не рахувати». В.Г.Короленко не міг змовчати. 12 січня 1906 року в газеті «Полтавщина» був надрукований «Відкритий лист статському раднику Філонову», у якому письменник сміливо викривав жорстокість уряду і захищав право селян на волю й справедливість.
 «То, что было проделано над тысячной толпой и на глазах у всех в Сорочинцах и Устивице, ни скрыть, ни опровергнуть нельзя. Об этом шла широкая и мрачная молва по всей губернии...».
В.Г. Короленко

 У 1913-му році в Києві розглядалася судова справа Бейліса. Письменник-громадянин не міг стояти осторонь цієї події. В.Г.Короленко писав: «Нахожусь в Киеве, собственно, потому, что не мог бы себе во время подлости найти места в Полтаве». Його зброєю, як завжди, стало слово. У Києві він написав 15 статей, викриваючи тогочасну судову систему. Бейліс був виправданий, і в цьому неабияка заслуга В.Г.Короленка.

 «Порой подвожу итоги, оглядываясь назад... Вижу, что мог бы сделать много больше, если бы не разбрасывался между беллетристикой, публицистикой и практическими предприятиями вроде Мултановского дела или помощи голодающим. Но — ничуть об этом не жалею. Во-первых, иначе не мог. Какое-нибудь дело Бейлиса совершенно выбивало из колеи. Да и нужно было, чтобы литература в наше время не оставалась безучастной к жизни...».
В.Г. Короленко

В.Г. Короленко в роки революції та громадянської війни

 «Трагедия России идет своей дорогой... Куда?..».
В.Г. Короленко

 «Після смерті Льва Толстого Володимир Короленко стояв по суті на чолі російської літератури. Моральний авторитет його був надзвичайно великим. Коли після лютневої революції 1918 року широко обговорювалося питання про нову форму правління, лунали голоси, що Росія повинна бути президентською республікою, а ймовірним президентом називали В.Г.Короленка».
М.В. Теплінський

 Наприкінці жовтня 1918 року в Полтаві з ініціативі і під керівництвом В.Г. Короленка була організована Ліга порятунку дітей.
 В.Г.Короленко був почесним головою Полтавського Політичного Червоного Хреста. Він завжди захищав жертви насилля за будь-якої влади.

 «Результатов мало... Но и бросить нельзя, когда успех той или иной мелочи означает порой человеческую жизнь».
В.Г. Короленко

 17 березня 1919 року В.Г. Короленко отримав постійний пропуск у Губчека, яким неодноразово користувався задля спасіння людей.
 «На меня уже давно легла своего рода тяжелая повинность. Еще при самодержавии, каждый раз, когда в городе или губернии случались те или иные эксцессы властей, ко мне шли и требовали вмешательства».
В.Г. Короленко

 В.Г. Короленко був організатором колоній для безпритульних дітей у Полтавській губернії. Улітку 1921 року В.Г.Короленко обраний почесним головою Всеросійського комітету допомоги голодуючим. В.Г. Короленко брав участь у врятуванні жертв радянського терору. Останнє клопотання письменника-трибуна припадає на 16 грудня 1921 року, за 9 днів до його смерті.
 «Есть в России много людей, пострадавших тяжко и неповинно. Но нет ни одного класса, который мог бы претендовать на безгрешность в той трагедии, которая охватила Россию».
В.Г. Короленко

 «Мне суждено стоять в оппозиции ко всем до сих пор сменявшим друг друга властям».
В.Г. Короленко

 «Спасение там, где светит справедливость и право для всех».
В.Г. Короленко

Любов і шана земляків
  25 грудня 1921 року В.Г.Короленко помер. Три дні Полтава прощалася з митцем. День його похорону був оголошений у місті траурним. Зупинилися всі промислові підприємства, не працювали установи, школи, театри і кінотеатри, бібліотеки. Деякі організації й приватні особи замість вінків на могилу митця робили внески від його імені для голодуючих. Понад 100 тисяч мешканців Полтави й сіл проводжали в останню путь свого улюбленого письменника. Ця дорога стала шляхом у Безсмертя.
 «Хочется жить и умирать в хорошем, светлом и прочном доме... В хорошем мире, в хорошей вселенной, где все осмыслено, где дышит разум и правда».
В.Г. Короленко

 «Після смерті В.Г. Короленка люди не забули його. Сюди, у його квартиру, постійно приходили й мешканці Полтави, і приїжджі, для того щоб побачити місце, де він жив...».
С.В. Короленко

 На цьому стенді подається текст Постанови Ради Народних Комісарів про увіковічення пам’яті В.Г. Короленка.
 «Жизнь вообще в самых мелких и самых крупных своих явлениях кажется мне проявлением общего великого закона, главные основные черты которого — добро и счастье. А если нет счастья? Ну, что ж, исключение не опровергает правило. Нет своего — есть чужое, а все-таки общий закон жизни есть стремление к счастью и все более широкое его осуществление».
В.Г. Короленко
Літературна діяльність Короленка у Полтаві
 У Полтаві Короленко завершив цикли сибірських оповідань («Государеві ямщики», «Мороз», «Феодали», «Останній промінь») та інші твори.
З осені 1905 року і до останніх років свого життя письменник працював над «Історією мого сучасника».

Короленко – публіцист
  У Полтаві Короленко написав 100 публіцистичних статей, серед яких «Сорочинська трагедія», «Побутове явище». «Війна пером», – так називав письменник свою публіцистичну діяльність. У статті «Сорочинська трагедія» він описав криваві події 1905 року і засудив жорстокі дії карального загону, що прибув для придушення бунтівників.
 У 1910 році Короленко написав серію нарисів «Побутове явище», які були спрямовані проти смертної кари без суду і слідства. У роки революції та громадянської він пише серію нарисів «Землі! Землі!», у яких у центрі його уваги – біди селян і земельна реформа.

Літературно-меморіальний музей В.Г. Короленка в Полтаві
 27 липня 1928 року з ініціативи сім’ї В.Г. Короленка і за підтримки працівників Полтавського краєзнавчого музею у домі митця була відкрита виставка «Життя і творчість В.Г.Короленка». Музейного штату тоді ще не було і перші екскурсії проводили С.В. Короленко (старша донька письменника) й А.Л. Кривинська (друг родини В.Г. Короленка).
 У 1940-му році виставка в полтавському домі В.Г.Короленка набула статусу Літературно-меморіального музею. Матеріали для нього надала сім’я митця.
 У роки Великої Вітчизняної війни найбільш цінні експонати були вивезені у Свердловськ, куди виїхала й родина В.Г.Короленка, щоб зберегти спадщину письменника.
 25 грудня 1946 року, до 25-річчя від дня смерті письменника, Літературно-меморіальний музей В.Г.Короленка знову відчинив свої двері.
 У фондах музею зібрано понад одинадцять тисяч експонатів: унікальні фотографії, документи, меморіальні речі, книги з особистої бібліотеки митця, зразки образотворчого мистецтва тощо. Працівники музею проводять велику науково-дослідну і культурно-просвітницьку роботу. Дім В.Г.Короленка знову об’єднує людей задля збереження наших духовних надбань.

Українська тема у творчості В.Г. Короленка
 Волелюбність і талановитість українського народу, його героїчна історія і національна культура, краса навколишньої природи знайшли багатообразний відбиток у численних художніх та публіцистичних творах В.Г. Короленка («Історія мого сучасника», «Ліс шумить», «Судний день», «У поганому товаристві», «Сліпий музикант», «Парадокс», «Без язика», «Марусина заїмка», «Сорочинська трагедія», «Мазепа і Котляревський» та ін.).
  В оповіданні «Ліс шумить» (підзаголовок «Поліська легенда») В.Г. Короленко творчо використав народні пісні й перекази, створив із них прекрасний високоідейний сплав. Відкривається воно величавою картиною українського пейзажу: «Лес шумел... В этом лесу всегда стоял шум — ровный, протяжный, как отголосок дальнего звона, спокойный и смутный, как тихая песня без слов, как неясное воспоминание о прошедшем...».
 Химерно-сміливе переплетіння комічної фантастики з реальними побутовими картинами українського села, ілюзія живої народної сповіді, зверненої до тісної аудиторії слухачів, — прикмети оповідання „Судний день”. Епіграфом до нього письменник узяв слова Т. Шевченка:
«Огонь погас, а місяць сходить.
В яру пасеться вовкулак».
 Український селянин Матвій Лозинський, пристрасний шукач правди і чесний трудівник, — головний герой повісті „Без язика”, у якій розповідається про духовну трагедію його співвітчизників.
 В оповіданні «У поганому товаристві» знайшли відображення рівненські спогади В.Г. Короленка.
 „Человек создан для счастья, как птица для полета...” Цей чудовий афоризм, висловлений в оповіданні „Парадокс”, влучно розкриває його ідейний зміст.
 Мелодії народної пісні, що звучала то коханням і смутком, то спогадами про минулі страждання і славу, то молодою відвагою розуму й надії, наповнюють душу головного героя повісті „Сліпий музикант”.
 Нариси „Наші на Дунаї”, „Турчин і ми”, „Нірвана” присвячені життю українців на чужині.

В.Г. Короленко й українська культура
 Своєю біографією і творчістю В.Г.Короленко був пов’язаний з українською культурою.
 Тісні, дружні стосунки споріднювали В.Г. Короленка й українських письменників-сучасників П. Грабовського, Панаса Мирного, М. Коцюбинського, І. Тобілевича.
 Перша зустріч російського письменника і М. Коцюбинського відбулася в Полтаві 1903 року на відкритті пам’ятника І. Котляревському. Багато років майстри слова обмінювалися творами. У журналі „Русское багатство” В.Г. Короленко друкував оповідання М. Коцюбинського „На камені”, „Цвіт яблуні”, „Він іде”.
 Павло Грабовський переклав українською мовою поему Дж. Байрона „Шильйонський в’язень”, а В.Г. Короленко доклав чимало зусиль, щоб надрукувати її без будь-яких поправок і змін, бо, на його думку, „перевод прекрасний”.
 Зворушлива дружба російського письменника-гуманіста і Панаса Мирного належить до періоду життя В.Г. Короленка в Полтаві. Даруючи В.Г. Короленкові I том своїх творів (1903 р.), Панас Мирний писав: „Славному письменникові землі Руської Володимиру Галактіоновичу Короленкові на знак щирої подяки і глибокої пошани...”.
 В.Г. Короленко цікавився українським сценічним мистецтвом і читав п’єси, подаровані І. Тобілевичем. Щоразу, коли І. Тобілевич приїздив у Полтаву з трупою П. Саксаганського, він постійно відвідував Володимира Галактіоновича і приносив йому квитки на спектаклі. У родині Короленків збереглися спогади про те, як вони відвідували театр, захоплювалися прекрасним виконанням українських п’єс і виконавським талантом М. Заньковецької.
 Письменник-демократ В.Г. Короленко неодноразово виступав на захист прав і свобод української мови, підкреслював велику роль І. Котляревського у її становленні: „Он сделал этот мягкий, выразительный, сильный, богатый язык языком литературным, и украинская речь, которую считали лишь местным наречием, с его легкой руки зазвучала так громко, что звуки ее разнеслись по всей России...”.
вгору